Григорий Поженян

Фронтовик, моряк. Командир диверсійного підрозділу, який в серпні 1941-го відбив у німців водопровідну станцію під Одесою і подав у місто воду. Був записаний в перелік загиблих — разом з рештою учасників цієї акції. Вижив. Воював до 45-го.

Його присвята — вочевидь, колезі по цеху — шанувальнику Сталіна (здається, я чув ці рядки навіть з уст автора — коли ми з другом приїхали привітати його 9 травня 1988-го):

"...Но кровь стекает с бронзовых усов.
Не поскользнись, он дело знает туго."

Григорий Поженян, по відчуттю, поет порівняно маловідомий. Але для мене — один з найулюбленіших.

***

Еще не зная, что тебя влечет
на рифы неизведанных открытий,
кто поселился, ангел или черт,
в душе, поднявшей паруса отплытий,
еще на изначальном рубеже
ты в поисках глубин идешь мористей,
а тень сомненья расползлась уже
по коже неоформившихся истин.
Но, скрытой одержимостью влеком,
внеклеточной и внематериковой властью,
прозрения накатывая ком,
себя ты чьей-то ощущаешь частью.
Талант надличен.
Как ты ни зови,
как ни тащи за хвост кота удачи —
кровь под ногтями и крыло в крови.
Чем ближе сласти —
горечь правды дальше...

Добірка на «словах»...