Прийшла мені книжечка на рутенію: Микола Лебедь. УПА (Українська Повстанська Армія. Її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу): Частина 1. Німецька окупація України. – Видання Пресового Бюро УГВР, 1946 р. – 98 с., 46 іл., 20 док. — 150 мег djvu, і не зіпується :-(

Але раптом кому цікаво - в мережі цього тексту так запросто і не бачу. В цьому ж розділі — і ще пару ориґіналів на тему (але без страшних мегабайтів):

Полтава Петро: Кто такие бандеровцы и за что они борются (1948)
Бандера Степан: Перспективи української революції (репринтне видання, 1978)

Ось: http://ruthenia.info/cgi-bin/r.pl?c_=not&c_=!4773
Перепост [livejournal.com profile] ovolkych'a: http://ovolkych.livejournal.com/84031.html



Що до "СС". Наскільки знаю, закони Рейху забороняли инородцям служити у Вермахті. Відтак будь-хто, хто вважав за потрібне боротись з Совєтами - куди би мав податись? От і були створені для добровольців суто фронтові частини під маркою "СС". Або прошу мене поправити.

Ні, я не прибічник фашизму, більшовизму чи инших тоталітарних ідеологій. Ні, я не аґітую за СС - я просто змушений терпіти такі символи на цьому демотиваторі. Війна - брудна справа і дуже шкода, що та війна досі так і не вийшла до решти :-(
Ось, сімейні спомини [livejournal.com profile] lena_ua_mk: Немножко о своих корнях. К годовщине Голодомора...

А моя бабуся, якій в 33-му виповнилось 15 років, згадує, як в той рік пухли і мерли люди на селі. Навесні вона їздила з родинної станції Драбів на Черкащині в Білгородську область. Там продукти були і можна було виміняти їх на речі. Але були на залізниці і пости червоноармійців - так що додому вдалось привезти далеко не все виміняне. Добре, хоч щось... Наша родина, по більшості, залишилась живою в 33-му - однак не вся :-(((
"...Прощальным костром догорает эпоха,
И мы наблюдаем за тенью и светом..."
Ю.Шевчук "В последнюю осень"


Мабуть не всі знають, що Стів Джобс не просто (спів-)організував і підняв компанію Apple - але підняв він її аж двічі. Так от.

По тому як бадьорі топ-менеджери в 1985-му році вижили Джобса з Apple, до 96-го він розвивав нові власні бізнеси. Справи його - NeXT, Pixar - йшли енергійно, але далеко-далеко не так успішно, як до того "яблучні". Apple же тим часом росла-розвивалась, росла-розвивалась і дорозвивалась до того, що в середині 90-х її стан нагадував рух по системі "штопор" - все вниз і вниз. Щоквартальні збитки були то великі, то грандіозні (я все думав - скільки ж у них тих грошей, якщо вони реґулярно втрачають аж по стільки???), CEO змінювались з очевидним прискоренням (останній - Амеліо -пропрацював приблизно рік), а аналітики могли запросто згадувати Apple в минулому часі (було таке питання: "впало яблуко (Apple) - чи скоро тепер закотиться сонце (Sun)?").

Словом, в деякий момент Apple в пошуках щастя купила джобсову NeXT (і, треба думати, далеко не від палкої любови - перед тим бо обговорювалась покупка BeOS) - і Джобс став в Apple консультантом CEO. Але той CEO скоро вилетів зі свого крісла - ну, від біди, Джобс став в.о. CEO з твердо декларованим наміром не обіймати цю посаду напостійно, але знайти таки нормального керівника для компанії. Взявся, значить, шукати-шукати - і нікого-нікого не знайшов... Однак, потроху-помалу, навів порядок в ділах компанії - послав на фіґ всіх ліцензійних збирачів Apple-компутерів, скоротив лінійку продуктів до мінімуму (пішла в зад розмаїта периферія в стилі "все як у всіх, але ця хріновина працює тільки з Macintosh") і, зрештою, ініціював свіжі концептуальні розробки. Бізнес Apple на тлі цієї реорґанізації якось так сам по собі й поправився - аж настільки, що пропрацювавши приблизно рік в статусі в.о. Джобс врешті решт погодився повноцінно очолити компанію (з умовою, що йому буде залишено час і для участи в управлінні Pixar'ом). З цього приводу йому навіть видали здоровенький такий пакет акцій - бо всі свої він продав акурат за декілька місяців до "повернення" (бо діла Apple в той момент виглядали просто таки безнадійно - і акції день за днем не дорожчали, а зовсім навіть навпаки). Ну а далі - майже як у казці...
Черговий текст в history_ua про злочини УПА на Волині: http://history-ua.livejournal.com/318215.html

Наполегливість автора в публікації такого погляду на речі в цій спільноті дивує, але, наскільки можу зрозуміти з подальшого обговорення, його позиція близька до моєї власної. А саме.

Різанина на Волині є злочином УПА і, зрештою, українства в цілому. Це чорна пляма в нашій історії - можливо, єдина, від якої особисто мені по-справжньому гірко.

Цей злочин слід визнати і за нього слід вибачитись (якщо можливі вибачення в такій справі) - просто, щоб розуміти власну історію і рухатись далі. І це - діло виключно українське (як і Волинь, до слова, питомо українська земля безвідносно того, якими були кордони в ХХ ст. - тому що саме наші предки одвіку були на ній корінним народом, а вирізані поляки - були чужинцями, най і не в першому поколінні) .

Разом з тим я категорично заперечую відому формулу "вибачаємо і просимо вибачення". Просимо вибачення - так, але вибачимо бувшого ворога - тільки за умови що він признає власну вину і вибачиться сам. Бо є за що, ой скільки того є...

Отже: "Просимо вибачення. І можемо пробачити вам - якщо попросите про це".

Як розумієте, я не відмовляюсь ні від українства, ні від визнання УПА. Це наші герої, безумовно. А моральне право критикувати такий погляд на речі має хіба той, чиї герої - ангели з крилами. Але я не знаю таких народів.
Тут, бачу, всі згадують події 20-річної давнини - не можу, значить, не долучитись до загального хору.

18-го серпня 1991-го року в тілівізірі сказали, що десь там з’їзд когось-там прийняв рішення утворити Зеленчуксько-Урюпську республіку в складі СССРу і бла-бла-бла... А 19-го серпня - опа! І одною з перших думок після повідомлення про ГКЧП до мене прийшло абсолютно чітке розуміння ситуації: "Ну, все. Кранти Зеленчуксько-Урюпській республіці". Так і вийшло.

Я пророк?
Читаючи про оцінку росіянами сучасного стану справ у Росії - ось це, скажімо: holmogor.livejournal.com/4432257.html... Читаючи про багатомільярдні комерційні оборудки друзів В.В.Путіна - а хоч би й оце: rusanalit.livejournal.com/1071207.html... Читаючи про оцінку особи і президентської діяльности Віктора Ющенка - ось, наприклад: http://trim-c.livejournal.com/22943.html...

Таких оцінок і такої інформації - більш ніж достатньо. Хтось, однак, готовий рвати горло на захист згаданих Мудрих Лідерів, хтось же, навпаки, бачить в їх діях тільки і без винятку приватні інтереси... А мені, натомість, бачиться в них глибока духовна спорідненість. В тому сенсі, що обоє, наскільки можу судити, віддані кожен своїм проголошуваним ідеалам (я переконаний, що Ющенко щиро печеться про Україну, а Путін - про Росію), але при цьому кожен же - товче й свою приватну копійчину, товче, товче... І виходить так, що ці "копійчані" діла державного лідера настільки вбивають реальний національно-державний поступ, що випадає лиш гадати - а стало краще народу і державі за роки їх правління, чи радше навпаки?

Ще один приклад на цю ж тему - "львіська міська рада першого демократичного скликання", обрана в 1990-му році. Очільники цієї ради за Совєтів ого-го скільки відсиділи в тюрмах та таборах - їх відданість українській ідеї незаперечна. Не побоюсь сказати, що в 90-91-му вся Україна дивилась на Львів - ну, як там? А вийшло - ніяк. Вийшов великий реґіональний пшик - з торгівлею гуманітарною допомогою на ринках (а влада де?), з викраденням десятків тисяч доларів з дому у одного з міських керівників (а відки він узяв такі гроші???) та усіляким иншим очевидним непотребством під шум патріотичних промов. І цей пшик, думаю, вдарив не тільки по іміджу львівських очільників, але й по іміджу української ідеї в цілому.

Словом - поубивав би.
Прочитав з задоволенням, однак! Дуже жива книжка, як на мій смак, хоч і описує вкрай невеселі часи...

Але не втримаюсь і від певної критики.

Мені взагалі не до душі переклади між руськими мовами, а в історичному нарисі хотілось би читати ориґінальні тексти тої епохи - ну, хоча б часом, хоча б у зносочках.

Попри цілковиту мою недопитливість, кількість поіменованих персонажів в книзі настільки велика, що не можу утриматись від запитання, сформульованого в схожому контексті шановною [livejournal.com profile] tin_tina: "Хто всі ці люди і звідки вони взялись?" Безперечно, всі вони знайомі фахівцім, але книга то - популярна...

Зрозуміло, що обсяг і "формат" цього нарису не дозволяють розкривати теми строго і з посиланнями на джерела, але часом згадка джерел видається критично необхідною. Як, скажімо, в описі наступного епізоду:

"...у грудні 1674 р. сталася ще одна дивна історія. Задумавши позбутися назавжди Січі, султан Мехмет IV відправив у Крим великий загін яничар і велів ханові йти з ними на ворогів. Хан виступив під саме Різдво, розраховуючи, що козаки на Святках поперепиваються. Він не дуже-то й помилився, тому яничари пробралися до Січі через незамкнену хвіртку (Константинополь, до речі, упав із тієї ж причини), в той час як орда оточила козацьке гніздо з усіх боків. Яничари стали поміж куренями, натовпившись так, що яблуку було ніде впасти, захопили гармати й не знали, що їм робити далі. У цей час, як оповідає історія, в одному з куренів прокинувся такий собі Шевчик. Козак відчинив кватирку і побачив, що діється. Він розбудив потихеньку товаришів, і разом вони придумали. що далі робити: кращі стрільці стали до вікон, інші мали заряджати й подавати їм зброю. Запорожці почали стріляти у щільну юрбу ворогів, так що прокинулися й інші курені. Коли яничарів від вогню поменшало й козаки вже влучали один в одного, вони повискакували у вікна і стали добивати ворогів списами й шаблями." (ст. 79)

Чи наведена історія - загальник, з яким я не знайомий по причині все тої ж загальноісторичної сірости? М-м-м-м...

Також і в наступному фраґменті - дужже би мені хотілось уточнити джерело: "...в 1675 р. Михайло Лежайський, архімандрит Спасо-преображенського монастиря (у Новгороді-Сіверському), скаржився бояринову Артамону Матвеєву: «Не відаю, за що порубіжні воєводи наших українців зрадниками кличуть...» Для нас цей лист цікавий насамперед тим, що це один з перших документів, де з’являється слово «українці» у його сучасному значенні..." (ст. 75)

А також маю питання, яке виникло і залишилось цілком відкритим в процесі читання книги: чому Галичина і Волинь залишились осторонь козацької війни, коли Петро Дорошенко гетьманив на Правобережжі впродовж 12-ти років? Автор зазначає, що в ті часи Галичина і Волинь "не відносились до України" (цитую вільно, бо згубив це місце у тексті :-((() - але ж Дорошенко воював із Польщею, а руський народ Правобережжя чувся єдиним з руським народом Галичини і Волині - чи ні? То чому не було достойних згадки спільних виступів? Не розумію...

А також дозволю собі ще просто так прогнати, ну, трішечки :-) Read more... )

І, нарешті, як тут не згадати Дімочку нашого Табачника, який також публікується в славному видавництві Folio, а свого часу висунув кандидатуру Ярослава Мудрого на перше місце в конкурсі "Великі українці". Вважаю, що він просто таки зобов’язаний опублікувати книгу "Ярослав Мудрий" в цій же серії - "Знамениті українці" ("великий" - значить "знаменитий", однозначно). Такий розвиток національної ідеї силами нашого міністра освіти, вважаю, цілком відверне він нього критику стурбованого українського суспільства.

Я серйозно!
Бо, як я, можете потрапити у лапи до злих істориків, які на раз-два зроблять з вами те ж саме, що й зі мною. Самірозумієтешо, словом.

Але раз вони наді мною збиткуються, то й я собі над ними дозволю. Було, значить, так от... )

Словом, по прочитанню тої статті - темнота повна :-( А що в Острозі в ті часи жили люди, причому різні - так я то й сам знав. То й навіщо таке писати?

А С.Наливайко, як слідує з иншої статті Петра Кралюка, був просто авантурником середньої руки, який після служби в надвірному війську князя В.-К. Острозького взявся водити по світу загін "нереєстрових козаків" - сиріч, вільних вояків в погоні за здобиччю. Наливайко контактував з лідерами навколишніх держав і воював на всі боки (зокрема, придушував повстання запорожців), але скоро зарвався, був схоплений державною владою і страчений. Мораль: таким, значить, теж не варто займатись.
Побутує думка, що політичні нації - продукт буржуазних революцій і Нового часу. Часто й про народи, як такі, не прийнято говорити в часи давніші - мова, натомість, йде про етноси, субетноси, народності... Не візьмусь сперечатись з цим щодо Середньовіччя Західної Европи, де визначальними аспектами самоідентифікації могли бути віра і належність до тих чи инших феодальних структур, але маю з цього приводу серйозні сумніви щодо Руси. Руський народ, як його не окреслюй (разом з московитами чи й без них) - хіба не чувся окремим народом в часи домонгольські і, далі, аж до XVII, XIX чи й XX століття (в залежності від того, коли вважати доконаним розділення на сучасних українців і росіян)? Так мені виглядає, що певна спільність «традиції» у руських людей відчувалась у всі часи аж від початків Київської Руси.

Инший приклад - давньогрецькі поліси і древня Еллада в Цілому, Рим і Римська імперія, єврейський народ - хіба нема там прикладів чіткої і тривкої колективної ідентифікації? Євреї з їх тритисячолітньою історією - хіба не народ? Громадяни Римської імперії - хіба не нація? А що там не було буржуазії - так в носі всі вони її мали. Для того, щоб чутись спільнотою «своїх» - треба всього навсього чутись нею, бути нею і діяти спільно :-) І таких прикладів в давній історії - більш ніж доста.

Тому питання - які є арґументи на користь того, що до Нового часу не є доречним використання дефініцій «народу» і «нації»?
Ось що пише Григорій Померанц:

"...В 1953 году я начал работать учителем в станице Шкуринской (бывшего кубанского казачьего войска), и вот оказалось, что некоторые школьники 8-го класса не говорят по-русски. Мне отвечали по учебнику наизусть. Кубанцы — потомки запорожцев, их родной язык — украинский, но за семь лет можно было чему-то выучиться... Я решил обойти родителей наиболее косноязычных учеников и посоветовать им следить за чтением детей. Начал случайно с девочки, у которой была русская фамилия. Допустим, Горкина. Мать ответила мне на нелитературном, с какими-то областными чертами, но бесспорно русском языке. С явным удовольствием ответила, с улыбкой. “Так вы русская?” — “Да, мы из-под Воронежа. Нас переселили в 1933 году вместо вымерших с голоду”. — “Отчего же не выучили дочку своему родному языку?” — “Что вы, ей проходу не было! Били смертным боем!”

Оказалось, что мальчишки лет пяти, дошкольники, своими крошечными кулачками заставили детей переселенцев балакать по-местному. В школе это продолжалось. За каждое русское слово на перемене — по зубам. По-русски только на уроке, учителю. Запрет снимался с 8-го класса. Ученики старших классов — отрезанный ломоть, они собирались в город, учиться, и им надо говорить на языке города. Действительно, к 10-му классу мои казачата уже сносно разговаривали. Вся эта автономистская языковая политика стойко продержалась с 1933-го (когда была отменена украинизация) до 1953-го и продолжалась при мне, то есть до 1956-го. Дальше не знаю.

Я не думаю, что сопротивление было сознательно организовано взрослыми. Организацию выбили бы в 1936–1939 годах или в 1944-м, во время ликвидации неблагонадежных, сотрудничавших с немцами. Нет, никакой организации не было. Было казачье самосознание, которое дети чувствовали, — и детская самодеятельность. Дети сохранили господство украинского языка в кубанских станицах..."

[Джерело цитування] [Цитата знайдена в блозі Оксани Забужко]

Відтак, чи кубанці вважали себе росіянами середині в 20-го сторіччя? Чи вважали тогочасні кубанці свою мову російською?

Наведена цитата, як на мою думку, містить однозначно неґативну відповідь на обидва ці запитання.
У листі до А. Смирнової: "Скажу вам, что я сам не знаю, какова у меня душа, хохлацкая или русская."

У листі до М. Максимовича: "Бросьте в самом деле эту кацапию да поезжайте в гетьманщину. Туда, туда в Киев! В древний, в прекрасный Киев! Он наш, он не их, не правда ли? Там или вокруг него деялись дела старины нашей... Дурни мы право, как разсудить хорошенько... Для кого и кому мы жертвуем всем? Идем в Киев."

[Джерело цитування]

Це - в продовження дискусії, яка розгорнулась в наступному пості: http://trim-c.livejournal.com/22497.html - на тему того, чи були українці і росіяни одним народом в 19-му сторіччі.

Як на мій погляд, цитати з Миколи Гоголя свідчать про те, що він сприймав наші народи, як близькі, але, безумовно, різні - і, по суті, певним чином протиставляв їх.

=======

Якби хто що хотів сказати з цього приводу - прошу на новий сервер, призначений для систематизації дискусій і формування тих чи инших їх осмислених результатів. Вийде то чи не вийде... Всяко, ось:

http://ruthenia.info/cgi-bin/a.pl?l_=a&c_=not&c_=1304798341_10063106&e_=
Сергій Грабовський: "Один із цих режимів здох у травні 1945 року. Жаль, що не обидва." http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/8/5020668/

По-моєму, краще й не скажеш. Спасибі за посилання [livejournal.com profile] stepan53

Але ось погляд в дещо иншому вимірі:

"Весна виникала, де тільки могла:
трава на фронтонах, дощі і сухоти,
і тепла бруківка. Весна була зла.
Блукаючі танки і рештки піхоти
вертались nach Osten. Черешня цвіла,
і груди, сповиті в паси портупей,
зітхали в жаданні нових епопей.

Костел описали — від нефів до веж,
а все ж залишили стояти на площі,
забивши дошками всі двері, а все ж
виносили мармур і крила, і мощі —
все золото чаш і шовковість одеж,
всю темінь вина і кривавість корон,
і мумію графа у шапці з пером,
серця пілігримів, сідниці блудниць,
правиці рубак і синиць із очниць,
мечі, дароносиці, книги і фіги
листок з антикварного лона Ядвіґи,
покривлені м'язи і німби святих, —
уче це призахідне тління Європи
виносили геть. Мов у піч, мов на допит -
жбурляли в машини. Ти вчасно затих,
а потім озвався, хрипучий органе,
тебе розкрутили на тисячу труб,
тебе прикладали до вуст, як до рани,
ці душі найменші, ці діти з халуп,
з підвальних яскинь, де каміння і плющ,
з низів, de profundis, ти виник пискляво.
тебе на свистки і гудки розпиляли,
і ти засурмив з-над катуш і калюж,
з міського підпілля, де ніч і сухоти,
де квола весна зеленіла зі стін.
Ці губи, ці труби, ці дотики. Доти,
аж поки ця розкіш, ці мури, цей тлін…"

Юрій Андрухович, зі збірки "Екзотичні птахи і рослини"
http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=andrukhovych&page=andr88

Вже вкотре (більше, ніж вдесяте, скажімо так) зачепився вухом за фразу з пісні Олега Медведева: "Подумай сам - коснется дело настоящей войны - они же строя не сумеют держать!" - ну на холєри ж на справжній війні стрій? Вся ця строєва підготовка на плацу - це ж так, фінтіфлюшки, чиста арміська дурня. Сам марширував, знаю.

Але - упс! - буратіна така буратіна... Ще яких сто з невеликим років тому стрій був елементом реальної військової науки, а чотириста років тому строєм безпосередньо вигравали битви - читав, що під Конотопом в 1659 саме завдяки чіткій зміні лав (на перезаряджання) козаки зуміли розгромити елітну московитську кінноту. От тобі й фінтіфлюшки.

Я, взагалі то, зневажливо відношусь до петицій - але часом розмір має значення. Там вже понад 5000 підписів: http://www.petition.org.ua/?action=view&id=251148

Принаймні, робиться зрозуміло, що наші герої, при всій суперечливості зробленого ними (вони часом чинили зло, еге ж) - це наші герої. А євродепутати - най би йшли собі в дупу.

Спасибі [livejournal.com profile] andriy69 за ланку на цікаве відео!



Чомусь я думав, що на телеканалі "Россия" зараз нема інформації такої тональности. Але, зрештою, вражає не це, але те, що росіяни акцептують таку інформацію якось радикально инакше, ніж ми. Масові і безглузді жертви сталінських часів, аґресія до своїх і чужих, співпраця з гітлерівським райхом - все це, по відчуттю, сприймається ними цілком нормально. Ну, всяке буває, мовляв - щось було зле в ті часи, а щось і - добре-переможно... Це ОУНівці - "навічно затавровані" колаборацією, а совєцькі генерали - ні-ні! І що сам Сталін, що Совєтський Союз в цілому - більше привід для гордости, аніж для чого иншого. Це ж бо - велика російська історія!

Свого часу Бек (в ЖЖ, на жаль, не присутній) схохмив з приводу того, що сучасна наука, мовляв, виникла завдяки середньовічній інквізиції, яка винищила всіх мало-мальські значимих відьм і чаклунів.

І чим далі, тим менш жартівливим видається мені в це твердження. Властиво, я раптом усвідомив, що воно для мене вже аніскільки не жартівливе. Відчасти, це після читання роману Єшкілєва "Богиня і консультант" (сильний, як на мене, текст і, взагалі, я дуже зацінував цього автора) - але не літературою єдиною, зустрічались мені й живі люди з явно "ненауковими" можливостями. Так що - не всіх попалили, не всіх :-)

November 2016

S M T W T F S
  12345
6789101112
131415161718 19
202122 23242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 25th, 2017 09:33 am
Powered by Dreamwidth Studios