На Лисій горі догоряє багаття нічне
і листя осіннє на Лисій горі догоряє,
а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю,
чи Лиса гора впізнала б мене.
Середина жовтня, пора надвечір'їв твоїх,
твоїх недовір і невір і осіннього вітру.
І вже половина життя забувається. Гріх
уже забувається. Горе і радість нехитра.
Середина жовтня — пора тонкогорлих розлук,
і я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю
чи я вже помер, чи живу чи живцем помираю,
бо вже відбриніло, відквітло, відгасло, відграло навкруг.
Коли б ти лиш знала, о як ти ще й досі болиш…
Та досі ще пахнуть тужливі долоні твої,
і губи гіркі, аж солоні, і досі ще пахнуть,
і тінь твоя проліта — схарапудженим птахом,
і глухо, як кров у аортах, надсадно гудуть солов'ї.

Вся добірка...

Підготував Дмитро Левко: http://vk.com/hooots

Спасибі!
Чарівні вірші чарівної авторки :-)
 

Очікування. Пора відльоту

Забути місто... У ранковій тиші
зібрати мед з пожухлих ліхтарів.
І айстри кучеряві, найжовтіші,
покласти між сторінки звіздарів
чи древніх снотлумачників. Останні
зірвати соняхи. Засипати вино
домашнім цукром. Випрати у ванні
старенький плед — посивіле руно
заблудлих арґонавтів. Тільки й літа!..
За тиждень дощ ударить по дахах
і знову дасть сигнал: пора летіти.
Байдуже хто ти: мама, відьма, птах...
 

Сихів. Без літа

Уже почервоніла горобина.
Але — ще липень. Хочеться цвісти.
Нависло небо, як тяжка провина.
Летять птахи — тонесенькі хрести
на грудях вічності...

Вся добірка — на «словах»...
Сьогодні

Ні! Не тропар і не псалом!
Не молитви, не плач до неба,—
Свячений ніж, стиснутий злом,
Свячений ніж — оце нам треба.

В жорстоку, хижу ніч життя,
В оцю страшну, страсну годину
Здуши гадюку почуття,
Забий, забий в собі людину!

Дивись, крізь язики заграв
Встає пожар, як Гонта, ярий,
І морок ночі розідрав
Міліоновий галас: «Кари!»

Катуй, ґвалтуй хижацький схід!
Жени орду в азійську далеч!
На спів осінніх панахид
Злетиться знову хижа галич,

І вкриє стерво вражих тіл,
І їй в жахливій тиші ночі
Накаже грізний Азраїл
Ворожі видзьобати очі.

7.ІХ.1923

***

Який, однак, душевний і актуальний поет!
Пам’яті В.К.

Погода, погода, повільно сідає на руки,
мов навчений птах, облітаючи пастку міґрацій.
Суботня утома і гострі липневі сполуки
все більше помітні
в примхливому диханні станцій.

Ще поночі тягнеться в небі оголений протяг.
Вгортаються в тишу дерева — коричневі, темні.
Твої сновидіння, зібравши розкиданий одяг,
ідуть повз ремонтні склади
і забуті майстерні.

Іще вартовий стереже павутину за вітром,
ламаються відстані — що я у цьому порушу?
І тихий Господь вимикає, виходячи, світло,
і точеним шприцом
із тебе витягує душу.

Добірка на «словах»
...в село над морем де такий глухий Едем
де яблук виплеканих крадена оскома
де просто йдем але здається що грядем
де вже біда але здається просто втома

де вже мовчання але ще здається плач
де вже не бачать нас а чути ще сміються
де чорні пси безсмертні стражі темних дач
про нашу смерть із давніх віршів дізнаються...

Добірка поезій на «словах»
Фронтовик, моряк. Командир диверсійного підрозділу, який в серпні 1941-го відбив у німців водопровідну станцію під Одесою і подав у місто воду. Був записаний в перелік загиблих — разом з рештою учасників цієї акції. Вижив. Воював до 45-го.

Його присвята — вочевидь, колезі по цеху — шанувальнику Сталіна (здається, я чув ці рядки навіть з уст автора — коли ми з другом приїхали привітати його 9 травня 1988-го):

"...Но кровь стекает с бронзовых усов.
Не поскользнись, он дело знает туго."

Григорий Поженян, по відчуттю, поет порівняно маловідомий. Але для мене — один з найулюбленіших.

***

Еще не зная, что тебя влечет
на рифы неизведанных открытий,
кто поселился, ангел или черт,
в душе, поднявшей паруса отплытий,
еще на изначальном рубеже
ты в поисках глубин идешь мористей,
а тень сомненья расползлась уже
по коже неоформившихся истин.
Но, скрытой одержимостью влеком,
внеклеточной и внематериковой властью,
прозрения накатывая ком,
себя ты чьей-то ощущаешь частью.
Талант надличен.
Как ты ни зови,
как ни тащи за хвост кота удачи —
кровь под ногтями и крыло в крови.
Чем ближе сласти —
горечь правды дальше...

Добірка на «словах»...
Колись, на початку 90-х, натрапив на добірку в якомусь грубому журналі — прізвище авторки не говорило мені абсолютно нічого, тексти ж — виявились приголомшливо сильними.

Понад 20 років пройшло — а мені досі перехоплює подих від цих віршів.

***

"Перед боем
Кони щиплют клевер на завтрашнем поле боя.
Полководцы
Мерят циркулями поля — выбирай любое!
Не политы
Муравьиные тропы еще ни свинцом, ни кровью.
Только утром —
Грянет, и бледный всадник лицо откроет.
Перед боем
Молодые солдаты слушают байки старых.
Офицеры
Пишут письма, а после кто-то берет гитару.
Затихают
К ночи травы на поле боя, и пахнет мёдом.
Только утром —
Грянет, и письма будут уже от мёртвых."

Добірка на «словах»...
Зроблена товаришем [livejournal.com profile] nikitanik’ом. Спасибі!

В добірку включені тексти, які друзі упорядника згадували і цитували 6-7 січня 2013 р. (відмічаючи 75-річчя поета).

***

За літописом Самовидця

«Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа,
за хмарами хмари, за димом пожарищ — високо
зоріє на пустку давно збайдужіле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами бродить, а той накликає москву,
заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни
підводиться мати — в годину свою грозову:
— Найшли, налетіли, зом’яли, спалили, побрали
з собою в чужину весь тонкоголосий ясир,
бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
бо так не карав нас і лях, бусурмен, бузувір.
І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
і Буг почорнілий загачено трупом людським.
Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові
у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.
Паси з вас наріжуть, натешуть на гузна вам палі
і крові наточать — упийтесь пекельним вином.
А де Україна? Все далі, все далі, все далі.
Шляхи поростають дрімучим терпким полином.
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.
Куріє руїна. Кривавим стікає потоком,
і сонце татарське — стожальне — разить наповал.»

Вся добірка — на «словах»
Сергій Набока: 26.04.1955 — 19.01.2003. Сидент (1981-1984). Співзасновник і, згодом, голова УКК (Українського культурологічного клубу). 1989 року зробив першу масову непідцензурну газету Києва — «Голос відродження». Людина.
 

"Ні, усе це було недаремно. Назвемо те що сталось життям.
У загуслім повітрі темнім рву аорти сухим виттям:
вию вовком самотнім на себе і собою на місяць слизький,
і всім світом на чорне небо, і всім небом на власний гній!
Серце стане, як пригадати кожен свій солодкавий гріх.
Знати б ціни, чи час розплати — щоб завчасно схопитись міг.
Не минає лиха година. Кличе в опір блакитний дзвін,
І я звертаюсь до Бога-Сина: — Даждь мі сил! Хоч на п’ять хвилин!
Щоб устигнути! Щоб — пригадати! Щоб зламати смерть каяттям!
Щоб сказать: це було недаремно. Те, що сталось, було життям."

Більше віршів Сергія Набоки — на «словах»...
Настає зима.
З цілої грядки полуниць
зібрав хіба жменьку підмерзлих ягід.
"...або як і кожен порядний равлик обстежуєш зсередини оболонку світу..."

Це — Світлана Поваляєва: http://numo.livejournal.com/81228.html

Рідке і чисте задоволення, я би сказав.
Давно шукав цей текст, читаний колись давно-давно в перестроєчному "Огоньку" - аж нарешті!

"Биография

Жил такой, никому не известный
И ничем не прославивший век,
Но убийственно-скромный и честный
И милейшей души человек.

Веря в разум и смысл мирозданья,
Он сиял этой верой с утра,
И кормился от древа познанья
Лишь одними плодами добра.

...

И когда, задыхаясь от жажды
И вздохнувши испуганно вслух,
Испустил он, бедняга, однажды
Этот самый замотанный дух,

И, взбежав по надзвездным откосам,
Очутился в лазоревой мгле
И пристал к херувимам с вопросом:
Как он прожил свой век на земле?..

В небесах фимиамы и дымы
В благовонный сгустилися мрак,
И запели в ответ херувимы:
- Как дурак! Как дурак! Как дурак!"

Текст повністю...
"...Нам усім випадає вибирати з того, що
дарують нам провидіння й випадок.
Вибір невеликий, а проте і цього
вистачає, аби виловлювати дощові краплі
поезії й злизувати їх гарячим язиком
з віконного скла..."

Сергій Жадан "Співай, сирено!"
(із книги «Вогнепальні й ножові»)


Кожна чергова збірка улюбленого поета (як і книга улюбленого письменника) - завжди певний виклик. А що, якщо не сподобається? Випишеться автор, зійде на пси, перетвориться в суцільні самоповтори - і, дай Боже, щоб хоч не в самопародії?

І як добре, коли ці тривожні передчуття не виправдовуються! Нова збірка С.Ж. - скажу без сумніву - цільна й сильна (читати, бажано, двічі, можна робити це випивши). Відмітив би певну паралель з останнім його ж романом "Ворошиловград" - так само доволі мало виокремлених яскравих фраґментів і, разом з тим, в книзі є рідкісна, як для книги поезій, зв’язність, думка, месседж (бля...) Все це, вочевидь, близьке до ідеї "Ворошиловграду", але вірші - не проза, за повтор не зараховуються :-)

З цього приводу в книзі є цілком програмний текст: "Камені". Якщо обмежитись парою цитат, то ось:Read more... )
І - ще одна "поетична іскра". Поза ідеєю, просто так.

"...Революція завжди лишає шанс тим
хто готовий за нього вчепитись зубами,
рвучи прогнилу обшивку цього механічного світу,
вигризаючи паруючу серцевину старої історії,
нічого не очікуючи для себе в майбутньому,
нічого не залишаючи після себе в минулому."
("Велосипеди")

І ще - вірш незрозуміло про що, але з чудесною назвою: "Ісус у таких випадках воскресав".

Таки ж!

Резюме? Як на мій смак - найсильніша з поетичних книг Сергія Жадана. Дуже раджу.
Оце обговорював із двома львів’янками-літераторками деякі вірші М.В. і з глибоким здивуванням виявив, що обом їм не подобається цей текст. При тому, що я від нього практично в захваті. Хм...

I
Десь далеко-далеко, що лиш слово домове,
Десь глибоко-глибоко в стародавньому дні,
Обізвався твій голос, моє місто-любове,
Твоє ніжне крило пролітає в мені.

В цьому нашому світі, у плинкім нощеденні,
В цьому нашому світі, де доля терпка,
Моє місто-любове, нам з тобою священні
І світанок Данила, і вечір Франка.

Доки сняться нам сни, доки сняться нам ріки
І марнота марнот по душі не снує,
Моє місто-любове, дорогі нам навіки
Ті, хто десь за тобою, ті, хто зараз тут є!

Read more... )

Був би вдячний, якби хтось із друзів, хто цінує добру поезію, написав про своє відношення що цього вірша.
"ця давня і світла як вдруге заварений чай любов..."

Текст повністю: http://numo.livejournal.com/77269.html
Гарний новотвір у вірші Світлани Поваляєвої: "...простір щовдих ущільнюється..." - а заодно, там же, і "щовидиху": http://numo.livejournal.com/75691.html
Альбіна Позднякова. Поетеса зі Львова.

«Ніжність – нагода вщипнути себе за зиму...»


***

Міста

Ті міста, хідники у яких – мов м’якенький мох,
Проростають устами, якими глаголить бог:
Долюби і добудь, дорости і вмости дорогу.

Бо так велено зверху, хоч мав би ти збитись з ніг,
Бо бувають місцини, де жити – суцільний біг,
І буває диван існування, де спиться богу.

Ті міста, ті канапи, ті трави – такі м’які,
Що й не знаєш, роззутись чи ставити навпрошки
Через м’якуш майдану дрібненькі людські сліди.

Ходять люди по них, чепурненькі малі божки,
Мов навшпиньках, над бруком. Криві дашки
Наставляють будинки, рятуючи від води

І від холоду, галасу і від пітьми. Навкруг –
Місто-прихисток, сховок від напасті, місто-друг –
У яке ти заходиш, знаходячи прапочаток, –

Тепле, ніби утроба, і рідне, мов дотик рук
До ворсистих тканин. І його зеґарковий стук
Ніби мати, колише; як жовнір, стоїть на чатах.

Добірочка текстів Альбіни Позднякової...
Сьогодні не день його народження і не день смерти. Але після тривалої паузи поставив собі його музику - ох... Як же я люблю цього автора! Напевне, як нікого иншого...

Він співав виключно не свої тексти - починаючи з «Гренада, Гренада, Гренада моя!» Н. Светлова, яка стала знаменитою саме у версії В.Б..

Ось, одна з пісень В.Б.. Шкода, що без музики - Берковського, звісно, треба слухати - але що вже...


«В сельском клубе» Р. Ольшевский

В сельском клубе, в вестибюле, на стене -
Фотографии убитых на войне.
От черты и до черты, до потолка -
Полдеревни довоенной, полполка.

Полпогоста, если б падали не врозь,
Если б дома умирать им довелось.
Кто в рубахе, кто в пальто, кто в пиджаке,
Кто с гармошкой, кто с ребенком на руке...

Что поделаешь свой век не торопя,
Не для общества снимались - для себя.
Для улыбки, для домашнего угла.
Если б знали, что для памяти села, -

Посмотрели бы построже в аппарат,
Горько головы откинули б назад.
- Отойди,-сказали брату б и жене, -
Как-никак, висеть на траурной стене...

Фотографии для дома, для семьи
Встали в ряд, в колонну встали по семи.
В сельском клубе, в вестибюле, на стене -
Фотографии убитых на войне.
"...И на мгновенье
вновь различаешь кружки, глазки,
веер, радужное пятно,
многоточия, скобки, звенья,
колоски, волоски —

бывший привольный узор пера,
карту, ставшую горстью юрких
хлопьев, летящих на склон холма.
И, ловя их пальцами, детвора
выбегает на улицу в пестрых куртках
и кричит по-английски "Зима, зима!"

Иосиф Бродский "Осенний крик ястреба"

повністю >>>

Таке...

Nov. 2nd, 2011 06:46 pm
З оголошення на тему: "Срочно разыскивается менеджер проектов":

Что мы можем предложить: ...
Что хотим и ценим: ...
Что не хотим:
...
— Активная политическая позиция.
...

Народ, як відомо, має таку владу, якої заслуговує. Але, я би сказав, мій закид - не до якогось конкретного народу, але до людства в цілому :-( Втомили-сьмо від свободи? Що ж - матимемо своїх нових драконів.

В тему - відомий текст Бродського.

***

Одному тирану

Он здесь бывал: еще не в галифе -
в пальто из драпа; сдержанный, сутулый.
арестом завсегдатаев кафе
покончив позже с мировой культурой,
он этим как бы отомстил (не им,
но времени) за бедность, униженья,
за скверный кофе, скуку и сраженья
в двадцать одно, проигранные им.

И время проглотило эту месть.
теперь здесь людно, многие смеются,
гремят пластинки, но пред тем, как сесть
за столик, как-то тянет оглянуться.
Везде пластмасса, никель -- все не то;
в пирожных привкус бромистого натра.
порой, перед закрытьем, из театра
он здесь бывает, но инкогнито.

Когда он входит, все они встают.
одни -- по службе, прочие -- от счастья.
движением ладони от запястья
он возвращает вечеру уют.

Он пьет свой кофе -- лучший, чем тогда,
и ест рогалик, примостившись в кресле,
столь вкусный, что и мертвые "о да!"
воскликнули бы, если бы воскресли.

November 2016

S M T W T F S
  12345
6789101112
131415161718 19
202122 23242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 08:39 am
Powered by Dreamwidth Studios