Каже товариш, який приїхав у відпустку з АТО: "наш сракомордий". Ну, ви розумієте.

А ще він каже: "наш бетонноголовий" — це про нашого київського.
Пише [livejournal.com profile] wyradhe: http://wyradhe.livejournal.com/278381.html

"http://lenta.ru/news/2013/04/12/mat/

"Во время обсуждения законопроекта о запрете мата в литературе, кино и в театральных представлениях Говорухин выступил с идеей продавать книги, содержащие такую лексику, в запаянной обертке и с предупреждением, что в произведении содержится мат"

Да, да, да, целиком поддерживаю!)) Полный Пушкин (и даже не очень полный, достаточно "Телеги жизни"), полный Лермонтов и стандартная "Война и Мир" (с кутузовским "м... и... в г...") в запаянной обертке и с таким предупреждением - это было бы просто отлично и конгениально всему остальному. Я вообще за стилевую завершенность ситуаций, а тут еще, глядишь, и число читателей этих классиков из числа молодежи подрастет..."

Аплодую!

Між тим моя дочка цілком несподівано почала читати сама, причому вартісних авторів: Селінджера, Кундеру, Керуака, Жадана, Стругацьких, Камю... І звідки шо росте - хтозна...
Радикальна жіноча проза на «словах»:

«...— Знаєш, мені теж ніякої радості з того, що ти вкотре тут. Хто винен, що ти — не найкмітливіший учень в школі життів? Невже я, солдате?

— Пішов ти…

— Це тобі час іти. Вертати у відому точку. Звісно, з невеличкою зміною. Сподіваюся, що цього разу ти засвоїш урок і ми вже не зустрінемося.

...

Пожадливі долоні обмацують, зривають одяг, мнуть груди!.. Груди?.. Тих грубих рук, що шарпають мене, так багато… Хто я тепер?!...»

повністю...

 
Нарешті дійшли руки до прозового розділу на «словах» — і мені зовсім не соромно розпочинати його текстами, які свого часу просто таки змусили мене завести особисте знайомство з їх авторкою — Еленой Муляровой (шифрований ЖЖ-позивний — "Лена!"). Ось, значить.

***

Женский роман как школа мужества для автора

"...Конечно, любила я их не слишком. Уже к середине романа я забывала какого цвета волосы у моих главных героев. Я с позорным автоматизмом наделяла их красиво очерченными губами, тонкими пальцами и глазами, удлиненными к вискам. Эти самые глаза я нагло стащила у персонажей Набокова и Газданова. В трудную минуту мои герои, все как один, мерили комнату шагами, а половой акт заканчивался у них одинаково - сладкой судорогой. Честно следуя условиям договора, и им всем обеспечивала счастливый конец. Но как же мне хотелось написать эпилог, хотя бы для внутреннего пользования.

Заключительную сцену я представляю во всех ее восхитительных подробностях. Вот они сидят за праздничным столом - мои, только что переженившиеся герои. Они счастливы, они могут наконец расслабиться, но не тут-то было. В комнату походкой командора входит мрачная женщина Юлия Мироновна Снегова, этакая бритоголовая солдат Джейн, в высоких ботинках и камуфляжных штанах. В руках у нее автомат УЗИ или какой-нибудь там огнеметный бластер, как у компьютерного вояки. Герои опротивели ей настолько, что она не желает слушать их стенания и мольбы о пощаде. Она расстреливает их с ходу, части тел размазываются по стенам, лоно Юлии Мироновны, если оно только у нее есть, увлажняется. Вот это настоящий happy end..."

Більше текстів Елены Муляровой — на «словах»
словаhttp://ruthenia.info/slova/ — це така нова інтернет-бібліотека. Поки що — виключно поетична, та ще й, в частині сучасних текстів, з дивним ухилом в жіночу поезію — але це суто тимчасово.

Проєкт планувався, як колективний — а не вийшло :-( Так що, силою обставин, мені доводиться вести його одноосібно. Ну, не перший раз замужем, скажем прямо — я багато років задовільняв власні редакторські амбіції проєктом «Немного о грустном» — http://grustno.hobby.ru — і, до слова, цілковито їх задовільнив був. Однак, як то кажеться, наша пісня гарна й нова...

Але, можливо, комусь би то було цікаво? Був би радий співпраці.
Новий текст дужже цінимого мною автора.

"Саня посидел в недельном ритрите с ламой Д. и ощутил, что близок к познанию природы ума. Он ощутил бесконечно длящееся приближение этого познания, подобное незавершаему гештальту или неупиваемой чаше или оргазму, который наступает-наступает, наступает-наступает, но никак не наступит..."

Текст повністю: http://ruthenia.info/cgi-bin/r.pl?c_=not&c_=!4888
Справжнє ІТ-ретро! Практично, вінтаж :-)

На цьому, кинувши гасло: "Зачем, вообще, женщине технический прогресс? Сделать мужу апгрейд? А если коммуникатор получится?.." - безумна Аліночка припинила писати свої опуси. Трохи навіть шкода тепер :-(

Ось воно, значить...
Мені сподобалось письмо Антиповича від першої його книги - попри те, що можливі закиди щодо певної "штучности" його текстів далеко не позбавлені підстав. Але менше з тим.

Вийшов, значить, черговий роман Антиповича - «Хронос». І - аплодую цитаті!

"...Так людство остаточно втратило моральну цноту, чи то пак залишки цієї цноти, а якщо чесно, то радше сам спогад про свою цноту, давно вже втрачену..."

Але не переймайтесь. Це він пише про доволі далеке майбутнє :-)
Трохи зацитована вже цитата - але від цього вона не робиться гіршою, як на мій смак.

"— Вы омерзительные жирные лицемеры. Вы делаете вид, что защищаете орков от установленной вами же власти, а на самом деле просто расстреливаете их с воздуха, чтобы было чем скрасить новости...

— О чем ты, душенька? Внизу, у орков, царит зло. Оно там было всегда, много веков. И они замазаны в нем все без исключения. Можно любого чпокнуть с высоты, и не ошибешься — по ним любой удар точечный. Действительно, мы вмешиваемся, только когда у нас есть... Хм... Своя повестка дня. Но все равно это лучше, чем если бы мы не делали вообще ничего. Так что никаких моральных проблем тут нет..."
А просто так.

"Read more... ) І ще я йому сказав таке:

— Ти все правильно говориш. Я майже в усьому з тобою погоджуюсь. Але ось ти кажеш: слабкі й беззахисні. А я думаю — якого хуя, отче? Якого хуя вони слабкі? І чому ти вважаєш їх беззахисними? Вони всі тут народились і тут живуть. Але поводять себе, мов на вокзалі, ти розумієш? Так, наче потяг уже подали і вони тут із усіма прощаються. І вже нікому нічого не винні, і можна все розхуячити і спалити, тому що потяг — ось він, стоїть, чекає. Ось так вони поводяться. І я не розумію — чому? Вони ж, суки, тут живуть. У цих містах. Вони тут виростали. Ходили до школи, пропускали уроки, грали у футбол. Вони тут жили все життя. Так що ж вони випалюють усе за собою? Вся ця підарня, яка пре звідусюди, яка зараз по-справжньому стає на ноги. Уся ця банківська наволоч, мінти, бізнесмени, молоді адвокати, перспективні політики, аналітики, власники, блядь, капіталісти — що вони поводять себе так, ніби їх сюди прислали на канікули? Ніби їм завтра звідси їхати? Вони ж насправді нікуди не поїдуть. Вони залишаться тут, ми з ними закуповуємось у тих самих магазинах. Які вони беззахисні, отче? Які слабкі? В них сталеві щелепи, чувак, вони загризуть тебе, коли їм це буде потрібно. Де ж їхня беззахисність? Read more... )"

Скопіпащено з повного тексту: http://lib.rus.ec/b/330811/read
Перечитував оце "Чапаев и Пустота" (книга 1996-го року видання). Натрапив:

"...Даже если допустить, что власть в этой страшной стране достанется не какой-нибудь из сражающихся за нее клик, а просто упадет в руки жулья и воров, вроде тех, что сидят по всяким "Музыкальным Табакеркам", то и тогда русский интеллигент, как собачий парикмахер, побежит к ним за заказом..."

Звісно ж, я не перший, хто на це натрапив. Ось, пишуть: "Первоисточник однако... Партии еще не было, а Пелевин уже знал, как она будет называться" - http://vybor-naroda.org/vyboryvrf/vybory2011/federalvyborygd2011/8917-partiya-zhulikov-i-vorov-filologicheskiy-analiz.html

Ось ширший контекст наведеної цитати...
Чую, проходячи повз трьох хлопів (їм - років під 30, напевне), які розливають біля озера в Голосіївському лісопарку:

- Ты "Собачье сердце" Булгакова читал?
- (зніяковіло, з непевною посмішкою) Да н-не, не читал...
- Профессор Преображенский говорил, что водка должна быть 40 градусов...

Цікавим мені видалось оте зніяковіння у відповідь - явно не з приводу того, що такий концептуальний текст не читано (не берусь судити, чи запитаний чув таке словосполучення - "собачье сердце"), але, здається, від самого факту запитання - "ти читав?" Ну, не знав він, не знав, як взагалі можна бути запитаним про таке :-)
Прочитав з задоволенням, однак! Дуже жива книжка, як на мій смак, хоч і описує вкрай невеселі часи...

Але не втримаюсь і від певної критики.

Мені взагалі не до душі переклади між руськими мовами, а в історичному нарисі хотілось би читати ориґінальні тексти тої епохи - ну, хоча б часом, хоча б у зносочках.

Попри цілковиту мою недопитливість, кількість поіменованих персонажів в книзі настільки велика, що не можу утриматись від запитання, сформульованого в схожому контексті шановною [livejournal.com profile] tin_tina: "Хто всі ці люди і звідки вони взялись?" Безперечно, всі вони знайомі фахівцім, але книга то - популярна...

Зрозуміло, що обсяг і "формат" цього нарису не дозволяють розкривати теми строго і з посиланнями на джерела, але часом згадка джерел видається критично необхідною. Як, скажімо, в описі наступного епізоду:

"...у грудні 1674 р. сталася ще одна дивна історія. Задумавши позбутися назавжди Січі, султан Мехмет IV відправив у Крим великий загін яничар і велів ханові йти з ними на ворогів. Хан виступив під саме Різдво, розраховуючи, що козаки на Святках поперепиваються. Він не дуже-то й помилився, тому яничари пробралися до Січі через незамкнену хвіртку (Константинополь, до речі, упав із тієї ж причини), в той час як орда оточила козацьке гніздо з усіх боків. Яничари стали поміж куренями, натовпившись так, що яблуку було ніде впасти, захопили гармати й не знали, що їм робити далі. У цей час, як оповідає історія, в одному з куренів прокинувся такий собі Шевчик. Козак відчинив кватирку і побачив, що діється. Він розбудив потихеньку товаришів, і разом вони придумали. що далі робити: кращі стрільці стали до вікон, інші мали заряджати й подавати їм зброю. Запорожці почали стріляти у щільну юрбу ворогів, так що прокинулися й інші курені. Коли яничарів від вогню поменшало й козаки вже влучали один в одного, вони повискакували у вікна і стали добивати ворогів списами й шаблями." (ст. 79)

Чи наведена історія - загальник, з яким я не знайомий по причині все тої ж загальноісторичної сірости? М-м-м-м...

Також і в наступному фраґменті - дужже би мені хотілось уточнити джерело: "...в 1675 р. Михайло Лежайський, архімандрит Спасо-преображенського монастиря (у Новгороді-Сіверському), скаржився бояринову Артамону Матвеєву: «Не відаю, за що порубіжні воєводи наших українців зрадниками кличуть...» Для нас цей лист цікавий насамперед тим, що це один з перших документів, де з’являється слово «українці» у його сучасному значенні..." (ст. 75)

А також маю питання, яке виникло і залишилось цілком відкритим в процесі читання книги: чому Галичина і Волинь залишились осторонь козацької війни, коли Петро Дорошенко гетьманив на Правобережжі впродовж 12-ти років? Автор зазначає, що в ті часи Галичина і Волинь "не відносились до України" (цитую вільно, бо згубив це місце у тексті :-((() - але ж Дорошенко воював із Польщею, а руський народ Правобережжя чувся єдиним з руським народом Галичини і Волині - чи ні? То чому не було достойних згадки спільних виступів? Не розумію...

А також дозволю собі ще просто так прогнати, ну, трішечки :-) Read more... )

І, нарешті, як тут не згадати Дімочку нашого Табачника, який також публікується в славному видавництві Folio, а свого часу висунув кандидатуру Ярослава Мудрого на перше місце в конкурсі "Великі українці". Вважаю, що він просто таки зобов’язаний опублікувати книгу "Ярослав Мудрий" в цій же серії - "Знамениті українці" ("великий" - значить "знаменитий", однозначно). Такий розвиток національної ідеї силами нашого міністра освіти, вважаю, цілком відверне він нього критику стурбованого українського суспільства.

Я серйозно!
Назва останнього роману Пелевина містить цілком очевидну алюзію до відомого поетичного рядка. Але сам я її не зауважив - тому, натрапивши згодом на роз’яснення, почувся трохи осоромленим. Тепер, значить, ваша черга :-)

Коментарі від найграмотніших - наразі приховаю.

І - підказочка... )
Вчергове перекладаючи для московських гостей улюблені фраґменти з прози Жадана, задався питанням - а чому б це не записати та й не опублікувати? Ось, значить, з "Anarchy in the UKR" - про події листопада 2004-го на харківському майдані (автор був там комендантом наметового містечка, якщо хто не знає):

"...Около часа ночи я принес мяч. Он еле держался кучи, типичный разъебанный мяч, которым долго гоняли по асфальту.Read more... )
Якийсь лікар сказав Ліні, що у неї деформація стоп, як у спортсменів-тяжкоатлетів. Ну, зрозуміло - грядки, лопати, мішки... Кажу їй з цього приводу, що скоро матиме не ноги, а ласти. Тому називатиму її лагідно: "ластівка"!

А ще, оскільки вона низенька, ледве мені до плеча, то придумав нову лагідну-лагідну назву: "курдуплиця".

А ще, без усякого зв’язку з вищесказаним, прочитав роман Бахита Кенжеєва "Младший брат" (в його книзі "Золото гоблинов", ще 2000-го року видання). Про СССР, про людей взагалі і совєцьких людей - зокрема. Відчуття всієї тої несвободи і безнадії з часом притупляється - і добре, що добра література може нагадати про все це. Несподівано сильний текст, написаний чудесною мовою (смаковитою, місцями старомодною), з прекрасними поетичними авторськими вставками. І, "в сухому залишку" - дуже, дуже жорсткий. Раджу!
Улюблений автор знову не розчарував :-) Що особливо приємно з огляду на те, що навіть найулюбленіші з найулюбленіших нерідко «виписуються» і переходять в жанр самоповторів, лиш більше чи менше наближаючись до власного ж вершинного рівня.

Новий роман Жадана, як на мій смак, не такий яскравий (не "не" яскравий, але "не такий" яскравий, тобто яскравість його дещо "не така" — ну, зрозуміли-сте?), як його оповідання — це текст неспішний і, місцями, якийсь медитативний (як і в "Депеш Мод", герой пливе життям невість куди). І, цитуючи того ж таки Сергія Жадана: «хай священик договорить, все найсмішніше там у кінці» — сенс тексту розкривається тільки на останніх сторінках, сильно та пронизливо. Спасибі автору, що й сказати. Словом, дуже, дуже раджу цю книгу до читання:

«... — Добре, — знову зрадів пресвітер. — Що було з Даниїлом? Сталось так, що в силу певних причин, суспільного, так би мовити, характеру, він опинився в ямі з левами. ... )
"Ось ти зараз сидиш і думаєш: доведеться-таки йти. Не хочу, але доведеться. Це мій громадянський обов’язок. Так що піду. Знову на…буть, але піду. Виберу менше зло. Але це вже востаннє! Ще раз – і все! А вони сидять і теж думають: піде чи ні? Не хоче, але доведеться. Це, зрештою, його громадянський обов’язок. Так що піде. Знає, що на…бемо, але піде. Буде вибирати менше зло. Скажемо йому, що це – востаннє. Ще раз – і все! ... Але ось що я вам скажу: я краще з’їм свої паспортні дані, з’їм і зап’ю ситром «Буратіно», аніж погоджусь пройти увесь цей ваш садо-мазо-фейс-контроль, я покусаю агітаторів, але не дозволю притягти себе на гачку їхніх вудок на виборчу дільницю. Не треба дивитись на мене, як на різдвяну індичку, я – не електорат, мене немає у ваших списках, подивіться уважно. Менше зло має звичку швидко розростатись. Вибори – це лохотрон, в якому програють усі, крім адміністрації казино. Тому – на добраніч, діти, музиканти бажають дорогим гостям веселої забави! Побачимось у пеклі, народні обранці!" - Проти всіх. 26.09.2007. (текст повністю)

"...Мене ніколи не цікавила політика, за винятком тих випадків, коли вона пролазила попід двері мого помешкання і починала смердіти просто в мене на кухні, тоді я нею цікавився, власне я цікавився тим, як її позбутись. Спробуй як-небудь — позбудься політики в своєму житті, побачиш, чи вдасться це тобі, наскільки тобі стане сил і терпіння, вона надзвичайно вчеплива, ця курва, вона буде заповзати в шпарки й тріщини, буде маніпулювати тобою, обов’язково буде, ти, сам того не бажаючи, почнеш брати участь у цій грі, влаштованій для тебе, але спробуй грати в цю гру за своїми правилами і відразу ж отримаєш по руках, спробуй, скажи їй — о’кей, я хочу займатись політикою, я хочу вступити в нормальну комуністичну партію, де в цій країні нормальні комуністи? чому вони всі їздять на мерсах? я хочу мати нормальний парламент, який би легалізував гашиш, я не хочу, аби моїми депутатами були ці жирні свині, я не хочу, аби моїм губернатором був банкір, а моїм кандидатом який-небудь мажор, якому насрати на права трудящих, я хочу бути членом профспілки, але я хочу, аби це була нормальна профспілка, з кулеметами і фугасами, петиції мені не потрібні, дякую... - "Anarchy in the UKR" (фраґмент повністю!!!)

"...Ми сидимо в аеропорту Кеннеді, й він говорить, що вони з сином, щойно я звалю звідси, поїдуть в Нью-Джерсі, до якоїсь комуни, за його слорвами, це навіть не комуна, це колишня тютюнова фабрика, яку свого часу заселили вільні художники, а тепер їх звідти викидають на вулицю, і вони влаштовують відхідну, сьогодні там усі переп’ються, а тих, хто виживе, виходило так, завтра викигнуть на вулицю. Він розповідає, а я думаю, що це не дуже добре, коли діти в такому віці бачать, як на вулицю викидають вільних художників, по-моєму, це не найкращий досвід. Діти, навпаки, мають бачити, як вільні художники займають фабрики й заводи, як натовпи вільних художників, якими себе можуть також вважати просто безумні мешканці наших міст, всякі там безробітні, вуличні злодії, наркоторговці, проститутки - обов’язково протитутки, я наполягаю, скейтбордери і алкоголіки, як їхні натовпи захоплюють фабрики і супермаркети, як вони вдираються до офісів й антикварних магазинів, як вони вкладаються спати на шіряних канапах в приміщеннях банків, як розводять вогні в галереях сучасного мистецтва і влаштовують там кількаденні веселі оргії, котрі закінчуються колективною білою гарячкою. Одним словом, дитина має бачити здорові й сильні емоції, позитивні переживання, не варто травмувати дитячу психіку картинами соціальної і життєвої поразки вільних художників, не можна, аби дитина змалку прийшла до думки, що в цьому житті, в твоїй країні тебе кожної миті можуть викинути на вулицю і тоді хоч член соси - нікому ти не потрібен з твоїми картинами і незалежною життєвою позицією. Діти мають виростати в нормальних умовах, в нормальному, врешті-решт, суспільстві, в суспільстві, де жоден клерк і жоден лягавий не буде совати носа в твої документи, де жодна влада, наскільки б ссученою вона не була, не зможе дістати тебе на твоїй тютюновій фабриці, хоч би чим ти там не займався, хоч би ти там трупи розчленяв, якщо це твій власний труп - розчленяй на здоров’я, діти мають якомога раніше зрозуміти, що потенційно будь-яка фабрика для того й існує, щоб її можна було захопити і влаштувати на її території шабаш - інакше для чого її будували? Дитина, котра змалку усвідомлює всю зайвість, недоречність і шкідливість системи, до якої вона волею долі потрапила - така дитина має непогані шанси врешті приєднатися до одного з натовпів - і тоді вже за неї хвилюватися не доводиться. Хвилюватись куди більше потрібно за тих, хто так і не зуміє позбутись залежності від найближчого відділення комерційного банку, ось за них потрібно хвилюватись, саме з них виходять серійні вбивці і публічні політики, вільні художники з них напевне не виходять..." - "Anarchy in the UKR"
Сергій Жадан "Anarchy in the UKR": "...я хочу бути членом профспілки, але я хочу, аби це була нормальна профспілка, з кулеметами і фугасами, петиції мені не потрібні, дякую."

Фраґмент повністю. Настійно рекомендую!

Із задоволенням читаю-перечитую улюблену письменницю - [livejournal.com profile] kisochka_yu (добірка її текстів, окрім поточних - в профайлі). Настійно рекомендую! От наприклад:
Монологи о любви. Исповедь мерзавца.
История Троянской Елены, рассказанная ею самой.
Лиз и Боб. Софи и Феликс. (це частина великого циклу "Служитель Джошуа").

І отак от начитавшись доброї прози, згадав, що я також, місцями, письменник. Колись, скажімо, писав слогани для одного нашого проєкту, пов"язаного з дитячими товарами. Досі сміюсь.

------------------------------

Памперсы с дистанционным управлением - ноу-хау отечественной оборонки. Спешите попробовать!

Лучшие игрушки для детей интеллегентов!

Купи сынишке резиновый танк - мужчина растет! - самое время!

Купи дочке автомат - как настоящий! - ей в армию не идти, бедняжке...

Самая идиотская игрушка! Спеши!!!

Одноразовые паровозики для любимых малышей!

Бейсбольная бита - лучшее средство от чтения для Вашего ребенка. Эксклюзивное исполнение.

Автоматический воспитатель для подростков. Предустановленные конфигурации: ремень, розги, наручники. Современно и стильно!

November 2016

S M T W T F S
  12345
6789101112
131415161718 19
202122 23242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 08:44 am
Powered by Dreamwidth Studios