Mar. 26th, 2016

Впродовж останніх місяців трапилось мені декілька разів полежати на операційному столі. Ото пару тижнів тому ходить круг мене операційна сестра — руки прив’язала, катетер у вену вставила, крапельниці міняє, в очі загляда...

— Як Вас звуть? — запитую (вона вже не вперше навкруг мене, але забув її ім’я, забув).
— А навіщо Вам?
— Ну, якось би треба до Вас звертатись,..
Мовчить.
— А знаєте, — кажу, — є у мене друг-програміст, то як родилась у нього дочка, то перших декілька тижнів він називав її НоуНейм.
— Так, — відгукується медсестра, — Ви мені це вже розказували.

А тим часом хірурги длубаються в моїй нозі.

— Ну как можно так поломаться!? — каже один другому — Он (це про мене), явно что-то недоговаривает.
– Правду кажу! — дозволяю собі втрутитись у розмову — Так і було: йшов, послизнувся, різко присів на нездорову ногу...
Голос хірурга:
— ОН НЕ СПИТ!

А ще між иншим. Я, здебільшого, працюю і проводжу час вдома, відвідуючи хіба околишні магазинчики. До українізації цього середовища я вже звик, а от те, що в інституті в центрі Києва переважна частина спілкування (лікарі, сестри, санітарки, пацієнти, відвідувачі) відбувається українською — це мене приємно здивувало.

Невсеремось, словом.

November 2016

S M T W T F S
  12345
6789101112
131415161718 19
202122 23242526
27282930   

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 19th, 2017 11:36 am
Powered by Dreamwidth Studios