Наш кіт гуляє по ггрядці. Пес побачив — треба ловити! Біжить — неспішно, не стрибаючи з метрової стінки — але, кругом, по сходах. До кота залишилось метри вже зо два — той озирнувся, так само неспішно прискорився і юркнув в щілину під забором. Варіяція на класичну тему: "не догоню, так хоть согреюсь".

А я останнім часом усвідомив, що відмова від щовечірнього вина робить життя якимось трохи дивним. Отаке....
Буваю в залі (ну, такий собі спорт-підвальчик), де перед нами — жіноча група, сусідство з якою зовсім не тішить моїх друзів. Але, зауважили вони, коли приходжу я — оцих попередниць частенько просто нема. Так було тричі підряд, потім я пропустив (у цю середу), а підʼїзджаємо учора — дівок знову нема.

— А в середу були? —питаю.

— Були.

— Яку, все ж, цікаву соціяльну функцію я виконую! — кажу.

— Ага — опудала, — уточнює товариш.
Ніс чай собі нагору і, як звично, хлюпнув на сходи. Але, що не звично, не доніс до кімнати, а взявся ставити його прямо тут на книжкову полицю, щоб звільнити руки і витерти нахлюпане. Зачепив полицю в процесі установки чаю, розлив під книжки, успішно поставив чай збоку, взявся перекладати книжки з мокрого місця на полицю вище, все звідти попадало. Чай, щоправда, не зачепило — видно, треба ще трохи вдосконалити сценічні навички. Ну, борімось — поборемо!
В серпні 14-го в "батальйоні ОУН" були різні добровольці. От, наприклад, один такий, дуже різний :-)

Хтось казав, що у цього побратима кримінальне минуле — може й так, мене то цікавило менше всього — досить того, що товариш пройшов пару тижнів "вишколу" у Ніжині і приєднався до "батальйону ОУН" (нульва з/п, жодного статусу і наступних соціяльних гарантій), прибув на передову у Піски і пішов в окопи разом з усіма. Його окоп був не кращий і не гірший за инші — частіше наших убивало прямо у дворах, де жили, але саме в тому конкретному окопі я бачив кров, там когось із хлопців добряче накрило. Отже, товариш, про кого мова, відбув у окопі, скільки було треба, а потім присусідився до ВСУ, возив поранених під обстрілами, їздив в аеропорт, піднмав там прапор на вежі (поки та стояла)... А потім викрутився в офіцери, і, кажуть, став хімічити із матеріяльним забезпеченням (я це, знову ж таки, не перевіряв).

Яка тут мораль — на фронт ідуть за визиском? Під обстріли на передовій — із мрією про наступні гешефти? Не вірю.

P.S. Війна в певному сенсі рівняє тих, хто поряд в окопах. А поза окопами знову всі різні — і до, і після.
Виявляється, у фразі "I had taken her home" слово "home" означає не "вдома", а "додому". Варвари, варвари...

А ще вони раз за разом заставляють мене повторювати: "I have became a woman". Хм...
Вступаючи в молодший пенсійний вік — я найстарший в нашій компанії, з серйозним відривом від другого місця. А й сестричка каже, що в її гугл-команді вона найстарша (40), а всі решта — до 30-ти. І тут мені закрадається підозра: "А куди ж діваються програмісти після 30-ти?" Припустимо, всіх їх з’їдають менеджери, нехай. Але тоді ще страшніше: "Хто я?"
"Істину кажу вам — не всі ми помремо, але всі змінимось" — колись ця теза Спасителя, процитована доброю знайомою, залишила чітку зарубку в моїй свідомості. З того моменту пройшло понад 20 років. Чи змінився я? Напевне... Хоч і не відчуваю цього. Але світ — теж суб’єкт! — змінився, однозначно. І коли бачу добірку селфі якоїсь чергової публічної дівки, розумію, що наступає якась альтернативна реальність.

Але, з иншого боку, досить буде одного нормального історичного катаклізму на кшталт світової війни чи тотальної епідемії, щоб всі ці симпатичні курви з айфонами повернулись до нормальної ж жіночої сутности. Причому, я певен, при цьому в їх сприйнятті життя нічогісінько не зміниться.

Про що це я? Не знаю.
Вчора менеджери обох проєктів, поточні етапи яких в значній марі на моїй відповідальності, повідомили мені, що дедлайни по цих етапах — сьогодні. Ну, тобто, по одному дедлайн був ще вчора, але його перенесли на сьогодні. Це якраз той проєкт, де ми рефакторимо код під Angular. А в Angular я вперше глянув на минулому тижні. А більш-менші відчув, як в ньому що і як — якраз сьогодні. Норм. Другий, ніби, надвечір вже здали, так що завтра все буде спокійно. Працювати в суботу в порожньому офісі — це прекрасно, так вважаю.

Напишу книжку: "Мистецтво факапу для досвідчених програмістів".

А тиждень тому шеф-програміст в нашому офісі сказав про спілкування з замовником щодо стилю написання нового проєкту: "Я получил свою порцию боли и унижения." Це якраз той проєкт, що на Angular, до якого мене підключили. За моєю власною порцією, напевне.
Як я й писав не так давно:
http://p-dzikovsky.dreamwidth.org/125168.html

Отже, в середу у дочки вистачило розуму взяти пса з собою до метро — це близько 20 хв. ходу від дому — і там лишити, щоб біг додому. Увечері того дня його підібрали добрі люди — сидів при вході в метро і плакав-скавулив. Причому, кажуть продавчині з крамнички навпроти, йти нікуди не хотів.

Дочка верталась вже після цього, пошукала там і не знайшла. Ми дууже сумували і шукали його в четвер-п'ятницю, але силами дочки-сина, які не змогли. Сьогодні ж пішов я, спитав у продавщиць, вони дали мені телефон добрих людей, які його взяли — словом, оце недавно пса нам привезли-вернули. Величезне їм спасибі!

А що ж пес? Пес, кажуть добрі люди, всі ці дні сумував, зато опинившись біля дому, проявивив цілковитий спокій. Звісно, він зрадів мені, признав свою фіртку, але, на загал, не було ніякої аж такої щенячої радости. Просто життя його отак от раптом наладилось і можна нормально жити далі. І хто він після цього?

(NxN)

Aug. 31st, 2016 11:50 pm
В їдальні офісу висить екран і показує картинку із їдальні другого — запорізького — офісу компанії. І навзаєм.

"Коли ти дивишся на Запоріжжя — Запоріжжя дивиться на тебе", каже колега по роботі з цього приводу.

Це матриця.
Їду маршруткою. Поряд дві жінки-вчительки розмовляють між собою — українською. Розмовляють і розмовляють. Тут в молодшої з них дзвонить телефон і вона якийсь час балакає по-російські з якоюсь своєю тіткою. А як закінчує, то далі ці дві вчительки продовжують свою розмову російською — так само невимушено, як до того говорили по-нашому.
Так само винятково нетривіяльний, розумний, плодовитий значимими словами-ідеями. І так само по-людськи неприйнятний (в силу инших причин — але ж ми таки цілком різні з нашими північно-східнними...)
Штудіюю бусурманську мову на duolingo.com. І питає воно мене переклад фрази "A cup of coffee". А дай, думаю, вчергове перевірю, як добре воно знає українську — зроблю не зовсім стандартний переклад. Пишу: "Горня кави". А воно й відповіда:

"Ви використали неправильне слово.
(а правильно було би)
• Філіжанка кави
• Чашка кави"

Знає, тварюка, чимало — але з дивними пробілами :-)
Якщо в дверях два замки і один з них закритий, то другий веде себе точнісінько так, як замок, який заклинив — в крайньому положенні вдкривання щось скрегоче, а двері при цьому не відчиняються. Схоже, не допомогло б навіть вирізання його болгаркою (двері стальні), але це тільки гіпотеза.

Треба відрізняти гіпотези від достовірних емпіричних спостережень. Отак от.
Пише Павло Балабанов: "Говори правильно: не "русскоязычный украинец", а "тимчасово русифікований співвітчизник" :)"
https://www.facebook.com/pawlentyj/posts/10210371872960135

І це істотно. Так звані "російськомовні українці" в більшості випадків є не суб’єктами мовного вибору, а лиш об’єктами чужої політики (бо "вибір" під сильним тиском обставин — це далеко не суб’єктність).

Відтак і надалі вони не "російськомовні", а "русифіковані".

Dixi :-)))
Принаймні, надовго.

Отже, збирав на днях огірки на селі і на стежці біля грядки знайшов золоту обручку, яка за декількома істотними ознаками є моєю, загубленою 11 (одинадцять, прописом) років тому. Звісно, теоретично можливо, що якась сусідка на днях посіяла, але одна не признається, инша не носить обручку, а більше, наче, ніхто там і не міг би ходити.

А сьогодні син згубив у лісі повідок до пса. Так що тепер матимемо там постійний сімейний квест, доки не знайдемо. Я вже спробував — поки ні, але хоч вернувся цілий (це якраз той ліс, де я навесні покращив собі ногу :-))

Чи ж не ура?
Як фахівець з perl'a (19 років досвіду) заявляю з повною відповідальністю — при одночасному моєму переході на нову оперсистему, мову і базу даних жодні граблі не залишаються ненаступленими. І не залишаться (якщо граблі екпериментальні — навіть двічі, як пишуть мудрі люди)!
Мусолять-обговорюють слова Наді Савченко — недоречні, неправильні, ай-ай-ай! Що Куля далеко не ідеал було ясно ще під час енного її сухого голодування, але, перепрошую, які маємо альтернативи? Клоуни під куполом (450 за дууууже коротким списком гіпотетичних винятків), АП. кабмін, обласні намісники, шоу у Савіка — всі-всі вони прекрасно говорять — і шо? Хтось із цих прекрасномовних заслуговує на державну посаду в більшій мірі, ніж на тюрму із тотальною конфіскацією майна (включно з прихлєбателями і родиною до третього коліна)? Ха....
Ув’язався ото в диспут щодо гей-параду і прав гомосексуалістів. Вихідна моя позиція полягала у тому, що "цивільні одностатеві союзи" є цілком прийнятними — спадкування, право не свідчити один проти одного і все таке инше — окрім усиновлення/виховання дітей. Себто права людини — це права людини, беззаперечно, але не треба під соусом прав людини нехтувати наші традиційні цінності. Отримав звинувачення, що позбавляю геїв їх прав з цікавою ремаркою: "Бути проти безперечне право громадянина, з одним "але"" — хоча досі чомусь думав, що "бути проти" — це моє безперечне право категорично без жодного "але".

Дійшов висновку, що "захисники прав людини" таки ж лукавлять (кеп!!!)

Відтак, змінив точку зору.Я більше не буду прихильником цивільних одностатевих союзів за просто так. Але запропонував би (ну,хто ж мене послухає...) ввести таку правову норму умовно — з умовою, що якщо агітація за "одностатеві шлюби" не припиниться, то "цивільні одностатеві союзи" будуть скасовані. Ото був би цирк — подивитись, чи дійсно цивільні права так важать гомосексуалістам, чи,насправді, йдеться про що инше.

Спасибі Оксані Хвилі за змістовне обговорення. Хоч це й доволі втомливо.

І зовсім прекрасне — на десерт.Висновок з цієї дискусії з протилежного боку: "Висновок? З гомофобією можна боротися тільки призвавши на допомогу еволюційних біологів, методами маніпуляції (саме таке), інакше нам інстинкти не подолати..."

Отже, для "захисників прав людини" я є об’єктом для маніпуляцій. Вдячний за відвертість, я це не забуду.

Джерело: https://www.facebook.com/xunmeya/posts/1751559688453387

Повністю: "як каже нам матінка-наука і батько Конрад Лоренц, емоції еволюційно старші, і затикають раціо на раз. Ще раз переконалася, що гомофобія це справа рук інстинктів, а не раціо, останній аргумент "мені не подобається, що вони такі. ТОму я толерантно дозволяю їм марширувати в себе на кухні". Всі раціоналіні аргументи просто не сприймаються.

Висновок? З гомофобією можна боротися тільки призвавши на допомогу еволюційних біологів, методами маніпуляції (саме таке), інакше нам інстинкти не подолати. Чому нас вчить той же Конрад наш Лоренц? Зміщення агресії, переадресація, поведінка, яка заміщає небажану, малі групи з певними ритуалами, тощо. Етологія вам в поміч!"

Хто я?

May. 24th, 2016 09:09 pm
Друг-лікар, якому часом подзвонюю після аварійних інцидентів і операцій останніх двох років, весь цей час, по відчуттю, доволі виразно бачить мене по телефону. Ну, відчуття, то таке... Але ж сьогодні він точно вказав мені на місце, яке чешеться і турбує — при тому, що ні не бачив мене особисто, ні моїх ренгенів, ані навіть не було між нами розмов про конкретну геометрію ушкоджень і проблем.

А хтось казав, що чаклунів не існує. Бу-га-га.

Хоча можливі і варіянти. Як в боянистому анекдоті, де ветеринар з дружиною приходять до лікаря. Той:
— Що вас турбує?
— О! Та коли до мене звертаються, я ніколи не питаю "що вас турбує?", а розбираюсь сам, — обурюється ветеринар. На що лікар мовчки його оглядає і виписує жінці рецепт. Та:
— А якщо не допоможе?
— Тоді забийте його, — каже лікар.

Відтак, якщо мій друг — ветеринар, то хто тоді я? Телефонна тварина???

P.S. Казав инший друг (вже колишній), що сучасна наука своїм виникненням завдячує середньовічній інквізиції, яка випалила всіх скільки-небудь вартісних відьм і чаклунів. А хто залишився — то тепер вчені...

November 2016

S M T W T F S
  12345
6789101112
131415161718 19
202122 23242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 25th, 2017 01:45 pm
Powered by Dreamwidth Studios